Мало хто з тих, хто знайомий з нещодавньою діяльністю покійного композитора Корнела Фугару, досі пам’ятає, що він був лідером одного з найулюбленіших, так званих «п’яних» гуртів 60-х років. Чарівним вокальним солістом, який своїм голосом вмів підіймати публіку на ноги. Його злегка гортанний, у стилі Джеймса Брауна голос, творив дива. За ним стояла і його підтримувала команда, у склад якої входили Александру Аріон, Дан Войнеску, брати Кобарзан та Уку Брату Войцеску. На відміну від інших гуртів, які хотіли бути більш «інтелектуальними», «Sincron» звернулися до популярних пісень, які вони трішечки аранжували. Саме «Sincron» були ініціаторами течії «румунського етнобіту». Більш детально про творчість цієї обдарованої команди читайте на bucharesttrend.eu.
Бухарестський початок гурту
Хлопці не гребували творами з міжнародного репертуару. Щоправда, вони підбиралися таким чином, щоби бути максимально ритмічними та доступними для широкого загалу. А тому на їхніх концертах завжди можна було почути відомі мелодії «Hăulita de Gorj», «Alunelu’», «Lilly» чи «Monday, Monday». Звучали вони у виконанні Корнела Фугару, який виконував їх своїм злегка хрипким голосом.
На жаль, як і в історії з гуртом «Savoy», музиканти потрапили в пастку комуністичних чиновників, які запропонували їм цілий ряд переваг. Контракт із театром «Константина Тенасе», гастролі в країні та навіть за кордоном, поточні виступи на телебаченні й в кіно. Але все це було для того, щоб нейтралізувати вплив інших бунтарських і нетрадиційних гуртів на молоду аудиторію. Таким чином створювалася хибна ілюзія, що це справжній румунський рок і якщо хтось хоче співати його, то хай співає. А тому, серед румунських рок-шанувальників, яких, хоч і було мало, але вони вирізнялись критичним мисленням, спрацював ефект бумеранга. З кожним матеріалом про гурт «Sincron» у ЗМІ інтерес вірних глядачів до нього зникав, аж поки не зник остаточно.
Практика відомих каверів
А розпочиналось усе в Бухаресті. Назва«Sincron» пов’язана з іменем Корнеля Фугару, студента класу композиції Бухарестської консерваторії, який заснував гурт восени 1964 року. Перший виступ на сцені відбувся 22 жовтня 1964 року в Будинку культури імені В І. Леніна. Корнель грав на роялі, водночас бувши вокалістом гурту. Спочатку вони переспівували «бітові» пісні з репертуару таких відомих команд, як «Beatles», «Rolling Stones», «Who», «Monkees», «Ventures», «Shadows» тощо. Ці пісні музиканти грали на танцювальних вечорах Будинку культури в секторі № 6. Роль «музичних автоматів» була надзвичайно вигідна в той час. Музичної інформації не вистачало зовсім, більша частина молоді знайомилися з відомими хітами британських гуртів не безпосередньо з джерела, а, якраз, через групу «Sincron».
У 1965 році барабанника Іліє Міхалаке змінив Дору Дончіу, який працював у гурті недовго. Потім прийшов Уку Брату Войцеску. Окрім закордонних хітів, «Sincron» почав писати власні пісні, більшість із яких були адаптаціями народних композицій, «Hăulita», «Alunelu», «Ducea rufele la rău», «In găra la Leordeni» — ці пісні подобались слухачам і не створювали проблем зі сприйняттям владою. Навіть навпаки, саме влада постійно підтримувала і навіть заохочувала музикантів. У команди з’являється величезна група відданих шанувальників, які практично атакують редакції радіо та телебачення листами та телефонними дзвінками, змушуючи музикантів бути присутніми в численних музичних шоу.
Так народилися телевізійні короткометражки: «Вісім хвилин мрії» та «Вісім вправ на 625 рядків», у яких, поряд із гуртом, з’являється Анда Келугеряну. У цей період хлопців запросили до студії «Electrecord», де вони записали перший 33-швидкісний лонгплей із піснями англійською мовою, а ще кілька мініальбомів із хітами, які були написані власноруч чи в співпраці з Маргаретою Післару та Андою Калугаряну. Музиканти з’являться на обкладинці платівки із «Mondial» та групою «Electrecord».
Перше динамічне рок-шоу
Це перша румунська біт-група, яка отримала медаль на міжнародному фестивалі. Мова про III премію та бронзову медаль у категорії «біт-гурти» на Молодіжному фестивалі в Софії у 1968 році. Після цього хлопці одночасно з’являться в кількох журналах, матимуть щільний гастрольний графік по країні, а ще у Польщі (усього було вісім турів, у період 1967–70 років і один у 1974 році). А також були гастролі в Ізраїль (листопад 1969 року) та СРСР (листопад 1972 року)
За весь цей час у складі відбуваються численні зміни, єдиним незмінним учасником залишається Cornel Fugaru. Починаючи з 1969 року, вибаглива рок-публіка все частіше зверталася до гуртів, які грали психоделічний рок, через що «Sincron», який випестував собі репутацію «бітової» команди, почав втрачати свою популярність. Зміна музичної орієнтації, яка відбулася в 1970 році, на соул і комерційну музику, принесла їм кілька важливих контрактів у барах і ресторанах Румунії та за кордоном. У будь-якому разі, «Sincron» залишаються першопрохідцями, бувши авторами першого динамічного рок-шоу, з вокальним солістом-ідивідуальністю та чудовим сценічним рухом.
