Ґригораш Дініку, видатний румунський скрипаль, який виділявся в міжвоєнний період своєю оригінальністю в інтерпретації старих партитур скрипкової музики, а також своєю блискучою інструментальною технікою. Ці якості принесли йому світову славу. Музикант скасував будь-які межі між класичною та популярною музикою та встановив зв’язок між нетрями та буржуазією, принісши звучність хорів, дойн та пісень на скрипці з околиць міста, де вони були частково забуті. Дініку адаптував їх і презентував на найпрестижніших сценах світу, починаючи зі сцени румунського «Ateneului». Більш детально про життя та творчі здобутки відомого бухарестського музиканта читайте на bucharesttrend.eu.
Дитинство та навчання
Григораш Дініку народився 3 квітня 1889 року в Бухаресті, в скромному будинку на вулиці Сфінцілор. Його батьками були Йоніка Дініку, відомий скрипаль, якому аплодували на сценах Бухареста, Парижа та Москви, а мати, Олена Дініку, була сестрою віолончеліста Дімітріє Дініку, випускника музичної академії у Відні. Пізніше вона стала диригентом симфонічного оркестру Міністерства громадської освіти. Його мати в основному опікувалася кафе «Скауне», яке вона відкрила в цих нетрях. У той час столиця була поділена на нетрі, кожна з яких була відома своїми найважливішими мешканцями. Тож у скрипалів були свої нетрі, свої вулиці, навіть свій цвинтар.
У перші роки навчання в школі Ґригораш грає з іншими дітьми-скрипалями, у дитячому хорі церкви «Scaunele Vechi». Він бере свої перші уроки гри на скрипці в Моше Замфіра, який став його першим учителем із нетрів. У нього він навчався грати такі партитури, як «Doina haiduculu», «Lume, lume, soro lume», «Arde foc în Bucharest» і навіть «Ciocârlia». Восени 1902 року Ґригораша було зараховано на курси музичної консерваторії в Бухаресті, по класу скрипки та композиції. Тут його вчителем був Карл Флеш — відомий угорський скрипаль, викладав на той час у Бухаресті.
У Ґригораша Дініку, якраз у ті часи, стався приголомшливий випадок. Через бажання заробити трохи грошей, щоб допомогти своїй сім’ї, він таємно працює в шоу пантоміми в «La Moși», сподіваючись, що його не розкриють. Та одного разу викладачі з консерваторії його таки викривають, впізнавши за манерою гри на скріпці. За сценарієм це робив мім. Карл Флеш зі скандалом виганяє свого підопічного, не давши завершити виступ. У 1906 році Ґригораш Дініку закінчив навчання, виконавши на екзамені один зі скрипкових концертів Паганіні. А також одну з власних знаменитих композицій.
Перша робота
Через важкі матеріальні умови сім’ї, Ґригораш починає грати на різних заходах у Бухаресті або в барах. Селянські повстання 1907 року так нажахали населення, що всі основні клієнти колишніх ресторанів стали рідкістю, а комерційне життя в цих закладах увійшло в період застою. Крім того, Ґригораш Дініку, молодий і недосвідчений, не міг протистояти старшому поколінню скрипалів, які фактично захопили кілька ресторанів.
Та не дивлячись на це, у його житті розпочались два роки практики в Симфонічному оркестрі Міністерства громадської освіти, після чого хлопець отримав звання соліста, виконуючи скрипкові концерти Баха, Бетховена, Бруха та Бертольді. У 1913 році він підписав контракт із рестораном «Enescu», де працював протягом наступних 22 років. У цьому місці зустрічалися всі шляхетні та багаті любителі музики, серед яких були також видатні діячі культури того часу. Зустрічались тут і великі солісти світу, які, проїжджаючи через Бухарест, приходили послухати глибоке звучання Ґригораша. Тут його слухали Джордже Енеску, письменники Віктор Ефтіміу та Ион Аль Братеску-Войнешть, художник Тоні Буландра та політик Віктор Філотті. Саме останній запросив молодого скрипаля до Будапешта, де познайомив його з найвідомішим угорським скрипалем, «Принцем скрипалів» Лацом Лаці. Під час Першої світової війни він наслідував приклад найбільшого румунського музиканта Джордже Енеску і виступав у шпиталях, полегшуючи страждання поранених.
Міжнародне визнання
У наступні роки, з 1920 до 1923 року, Дініку разом зі своїм партнером брав участь у численних міжнародних турах, йому аплодували в ресторанах та на сценах Монте-Карло, Парижа, Лондона, він грав у Австрії, Польщі, Німеччині та США.
Після одного з концертів, які він дав у Парижі, у готелі «Ambassador», зворушений чудовою інтерпретацією «Ciocârlie», відомий американський скрипаль Яша Хейфец, попросив дозволу транскрибувати його бачення композиції, зробивши його концертним твором. Пізніше великий американський музикант з особливим успіхом представив його під час концерту у Відні з нагоди 200-річчя від дня народження Гайдна.
У 1937 році Ґригораша Дініку запросили разом із Фанічою Лукою виступати на Паризькій міжнародній виставці, де він ніч за ніччю радував тисячі відвідувачів, які приходили у румунський павільйон.
Після повернення в країну він відновлює роботу в ресторані «Континенталь», а в частині класичної музики стає концертмейстером симфонічного оркестру «Pro Arte» — ансамблю, що складається з 80 інструменталістів.
Друга світова війна
Під час Другої світової війни Ґригораш Дініку разом зі своїм оркестром був присутній у шпиталях, де доглядали за пораненими, він також брав участь у численних благодійних концертах разом з іншими великими артистами країни, такими, як Костянтин Тенасе, Василе Василаче чи Марія Тенасе.
У 1943 році він бере участь у турне в Туреччині, граючи в Анкарі та Стамбулі. Тут скрипаль користується, як і всюди у світі, надзвичайним успіхом. Але, можливо, через фізичне виснаження, у нього трапився інсульт, у результаті якого ліва сторона тіла стає недієздатною на 100 відсотків. У цей час скрипка, здається, стає його ворогом. У 1946 році він знайомиться з відомим скрипалем Єгуді Менухіним, для якого востаннє зіграв «Ciocârlia».
Після встановлення «режиму народної демократії» Ґригораш Дініку продовжує поширювати народні пісні, працює над реорганізацією Спілки інструментальних артистів, пожвавлює великі народні демонстрації своєю скрипкою.
23 квітня 1947 року Спілка художників, письменників і журналістів організувала ювілейний концерт у румунському «Ateneului» до 40-річчя творчості музиканта.
Того ж 1947 року в Ґригораш Дініку виявили невиліковну хворобу — рак гортані, його прооперували. Але йому більше не дозволяли говорити та спілкуватися, він почав робити це за допомогою письма. Незабаром його хвороба рецидивувала, що потребувало ще однієї операції, але рак гортані не вилікувався. 27 березня 1949 року Ґригораш Дініку помер. Він був похований на кладовищі «Відродження». Нині це місце спочинку великих скрипалів країни. На панахиді були присутні багато відомих румунських музикантів.
За свої видатні музичні досягнення Ґригораш Дініку отримав кілька нагород і відзнак, таких, як Корона Румунії як офіцер — в 1927 році, медаль Бене-Меренті — 1930 рік, Зірка Румунії як лицар — 1932 рік, звання офіцера Французької академії — 1933 рік, орден за Культурні заслуги — 1936 рік та Oficier d’instruction Publique — в 1937 році.
Історія румунської музики всіяна іменами та гламурними історіями відомих скрипалів, які радували слух мешканців Бухареста. Й одним із таких музикантів був Ґригораш Дініку. Його любила публіка й поважали найвидатніші музиканти.
