Культурний світ Румунії на рубежі ХХ століття тісно переплітався зі світом політичним. Через це потерпали всі сфери мистецтва, а особливо, кіно. Спочатку фашисти, а потім комуністи всіляко намагалися зруйнувати цю індустрію. Румунія запропонувала найгірше середовище для кінематографістів серед усіх країн Європи. Утім, вже через століття румунська кінематографічна індустрія стала однією з найкращих у Східній Європі. Вона приклад для інших країн, як можна вирости з підпорядкування ідеології комунізму до видатних результатів сучасності. Про історію найбільш значущих кінотеатрів Бухареста та розвиток цієї галузі загалом читайте далі на bucharesttrend.
Перший кінотеатр відкрили в 1909-му
Перший кінотеатр у Румунії з’явився в Брашові в 1901 році, коли вона була ще частиною Австро-Угорщини. А от у Бухаресті перший кінотеатр відкрили через 8 років. Власник бухарестського театру Леон Попеску тоді став головним кінопродюсером Румунії.
У вересні 1912 року в Eforie, найбільшому кінотеатрі Бухареста, відбулася прем’єра найпопулярнішого на той час румунського фільму – Independența României. Це німе кіно про Війну за незалежність Румунії. Стрічка зображує події, що відбувалися на території країни під час російсько-турецької війни 1877–1878 років. Внаслідок них Румунія, що воювала на боці Російської імперії, здобула незалежність від Османської імперії.
У 1912 році в Бухаресті відчинив двері кінотеатр Clasic. У задній його частині через 4 роки відкрили кінотеатр просто неба Teatrul de vara Alhambra. Останній міг похвалитися чудовими фасадом та авансценою в стилі бароко. У 1938 році кінотеатр Clasic було реконструйовано в стилі артдеко та перейменовано на «Capitol». Простір просто неба ж назвали «Teatrul de vara Capitol». Що цікаво, першою жінкою-режисеркою Румунії стала Маріоара Войкулеску з Бухареста.
Дороге виробництво та обмежений бюджет
1920-ті роки були не надто плідними для румунського кіно. Насамперед це пов’язано з дорогим обладнанням. Румунські інтелектуали вважали кіно менш важливим за театр. Фільми не надто високої якості лише підтверджували таку поширену думку. Призводили до зменшення кількості знятих фільмів також відсутність інституційної підтримки, кіностудій та професійної підготовки фахівців. З 1930 по 1939 рік в країні було знято лише 16 фільмів! Відповідно, кінотеатри переживали занепад.
Репутація кіно покращилася після появи звуку, хоча й така технологія ще більше вплинула на дороговартісність виробництва фільмів. Аби покращити ситуацію, у 1934 році румунський уряд заснував Національний фонд кіно для допомоги талановитим представникам галузі. Після його створення індустрія почала процвітати, у кінотеатрах знову збиралися натовпи.
Тоді чи не найпопулярнішим кінотеатром Бухареста був Patria, що розташовувався в модерністській 10-поверховій будівлі ARO. Споруда названа на честь страхової фірми, яка її побудувала. У 1939 році на екрани вийшли популярні фільми Se Aprind Facliile та O Noapte de Pomina. У першому знялися поет Еміль Ботта та одна з найвідоміших співачок Румунії, виконавиця класичного румунського фольклору – Марія Тенасе. У ще одному популярному фільмі – O Noapte Furtunoasa (1943) – знявся легендарний театральний актор Раду Беліган.
Епоха пропаганди
Після початку диктатури Георге Георгіу-Дежа, лідера Румунської комуністичної партії, при владі залишилися лише ті політики, які поділяли наративи комуністичної доктрини. Тоді митці, якщо бажали творити, були вимушені уславлювати своєю творчістю комуністичні цінності. Це зачепило і сферу кіно. У листопаді 1948 року кінопромисловість була націоналізована. Національне виробництво, яке часто називають «періодом соціалістичного кіно», зображувало політичну ідеологію та її «грандіозні» досягнення.
Хай там як, нові кінотеатри відкривалися, а сама сфера розвивалася. Частина екранного часу приділялася мультфільмам. Першим видатним румунським режисером у цій галузі став Йон Попеску-Гопо – графік та аніматор, засновник сучасної румунської школи мультиплікації. У своїх короткометражних стрічках він висвітлював людські пригоди крізь призму комічних перипетій боязкого, але винахідливого героя, на ім’я Адам.
Після смерті в 1965 році Георгіу-Дежа його замінив на посту одіозний Ніколае Чаушеску, який прославився як диктатор, лідер комуністичного руху. Коли в 1969 році президент США Річард Ніксон відвідав Румунію, на короткий період комуністична країна відкрилася Заходу. Режим почав послаблювати обмеження щодо культури. Румунські інтелектуали могли вільно подорожувати за кордон, а деякі емігрували на Захід. У бухарестських та інших кінотеатрах країни можна було побачити західні стрічки.
У 1971 році, після відвідин Китаю та Північної Кореї, Чаушеску засудив західну культуру та наголосив на важливості соціалістичних ідеалів. Румунія знову стала осередком економічної та культурної бідності. Чаушеску та його дружина проголосили себе національними ідолами. Власний день народження президент святкував за допомогою помпезних церемоній, поки населення переживало одну з найгірших економічних криз в історії регіону.
Кінематограф, який і раніше не отримав справжнього розвитку, сильно постраждав за часів Чаушеску. Тоді країна не створила жодного великого фільму. Внаслідок революції 1989 року комуністичного лідера було страчено, що ознаменувало кінець 42-річного комуністичного правління в Румунії.
У наступному десятилітті міжнародну славу здобув режисер Лучіано Пінтіліє, який зняв драму «Дуб» (1992) із Маєю Моргенштерн у головній ролі. Ця акторка з Бухареста стала «символом румунського театру та кіно». «Дуб» зображує Румунію перед падінням режиму Чаушеску.
Бум творчості
На початок ХХІ століття в Румунії припав бум творчості в румунському кіно. Національні фільми показували не тільки в місцевих кінотеатрах, а й за кордоном. Першим румунським фільмом, який набув популярності за межами країни, стала драма Marfa si Banii (2001) Крісті Пую. За сюжетом, новачок погоджується доставити певний товар за гроші. Незабаром ця подорож назавжди змінює його погляди на життя. У 2002 році вийшов ще один популярний фільм – Occident режисера Крістіана Мунджіу. Це трагікомедія про молодих людей, які переїжджають на Захід, не отримавши фінансового успіху в Румунії. Однак, на думку кінокритиків, початок нової хвилі румунського кіно пов’язаний із виходом фільму «Смерть пана Лазареску» Крісті Пую (2005). Це трагікомедія про поневіряння літнього пана лікарнями Бухареста.
У 2000–2010-х роках у бухарестських кінотеатрах демонстрували стрічки, що висвітлювали портрети румунського суспільства під час та після комунізму. Усі вони мали сатиричні й пародійні елементи. Фільми збирали чималу аудиторію, оскільки викликали резонанс серед глядачів, особливо європейських інтелектуалів.
У 2014 році країну очолив президент Клаус Йоганніс. Під час його правління румунське кіно стало одним із найкреативніших у світі. Поки жителі країни захоплювалися голлівудськими блокбастерами, чимала частина іноземців дивилася шедеври румунів.
Популярність набула прихована перлина Бухареста – кінотеатр Muzeul Țăranului. Він пропонує унікальний кінематографічний досвід. Кінотеатр розташований у Національному музеї румунського селянина. Архітектура будівлі відображає традиційні румунські селянські хати з дерев’яними балками та складним різьбленням. Таке поєднання традиційних і сучасних елементів створює справді унікальну атмосферу. Muzeul Țăranului пропонує широкий вибір фільмів, починаючи від документальних і закінчуючи міжнародною класикою.
Джерела: scaruffi.com, eurochannel.com, romania-insider.
